омг, курсач ахах

держання абстрактної теорії, навіть коли вона суперечить практиці. Різниця
етимології цих слів підкреслює глибокий антагонізм між марксистським
соціалізмом та соціалістичними ідеалами, які сповідував Іван Франко. Він усві-
домив вузькість марксистських постулатів, їхню близькозорість щодо історич-
них понять, нігілізм таких важливих, особливо для українського народу, явищ,
як національність та національна держава, релігія.
Фактологічне підґрунтя під свою попередню критику марксизму Іван
Франко підводить у статті «Соціалізм і соціал-демократизм», що була надруко-
вана в журналі «Житє і слово» за 1897 рік. Стаття яскраво ілюструє ідейну ево-
люцію Івана Франка, яка завершилася його розчаруванням у соціал-демокра-
тичній доктрині. Іван Франко, чи не найперший в Україні, розгледів у теоріях
німецького соціал-демократизму великодержавний шовінізм. «Сі дивоглядні
слова, так характерно соціал-демократичні через своє самохвальство, показують
нарешті, на чім основували Маркс і Енгельс свою претензію до всесвітньої дик-
татури: Німеччина — то голова всієї людськості» [3; 483]. У цих словах публі-
цист виявляє своє розуміння фальшивості теорії космополітизму та інтер-
націоналізму, якою послуговуються послідовники марксизму, розуміє, що ця
німецька зверхність соціал-демократів є реальною загрозою для національного
розвитку кожної держави. Критичний аналіз марксистського соціалізму та його
продовження у політичній практиці соціал-демократизму Іван Франко подає у
праці: «Що таке поступ?» Обіцяна соціал-демократами народна держава, що
мала б стати гарантом людського поступу, на його думку, перетворилася б на
велику народну тюрму. Адже, основна її засада — це встановлення «опіки», що
має виразні риси диктатури, над людиною. «Та всевозможна сила держави на-
лягла би страшенним тягарем на життя кождого поодинокого чоловіка. Власна
воля, власна думка кождого чоловіка мусила б щезнути, занидіти, бо, ануж, дер-
жава признає її шкідливою, непотрібною» [5; 471] — Франків етичний персона-
лізм ніяк не узгоджувався з деперсоніфікованою соціалістичною формацією.
Публіцист також відчував, яку небезпеку містять футуристичні плани
комуністів. «Їхня програма державного соціалізму, — пише він у праці «До
історії соціалістичного руху», — аж надто часто пахне державним деспотизмом
та уніформізмом, що проведений справді в життя міг би статися великим
гальмом розвою або джерелом нових революцій» [1; 524]. Іван Франко вірив у
органічний розвиток суспільства і в матеріально-економічній, і в духовно-
культурній сфері, тому рішуче заперечував, що цивілізаційний поступ може
відбуватися в контексті боротьби продукційних сил чи під час гегемонії одного
класу над іншим. Адже Франків соціалізм був соціалізмом етичним, основаним
на моральних принципах.
Ідейна трансформація Франка-політика пройшла три основні етапи:
кінець 70-их — початок 80-их років ХІХ ст. — він знайомиться з марксистсь-
кою доктриною, середина 80-х — початок 90-х — детально ревізіонує соціаліс-
тичні ідеї, з середини 90-х років і до кінця життя — нищівно критикує антигу-
манні, антинаціональні постулати марксизму, твердо переходить на національні
позиції. Публіцистична спадщина Івана Франка на будь-якому еволюційному
етапі його світогляду наскрізь пронизана самостійницькими, національними
прагненнями.
Отже, третій етап світоглядної трансформації поглядів Івана Фран-
ка (90-і — 900-і роки) — перехід на позиції національно-самостійницької

всё-таки начал его писать! молодец)

так-с, я уж и забыла, что у меня

Rebekah Mikaelson